Вітаю Вас, Гість
Головна » Файли » Методичні розробки

Іванківщина в роки окупації
[ Викачати з сервера (39.7Kb) ] 10.11.2013, 19:53

 

Тема: Іванківщини в період окупації

            Мета конференції:

- формування в учнів почуття патріотизму, любові до свого краю, його історії та героїчного минулого;

- виховання громадянських почуттів, свідомої соціальної активності та відповідальності;

- формування й розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу підпільників, жінок та Героїв Радянського союзу Іванківщини;

- формування інтересу до літератури про Велику Вітчизняну війну.

Тип заняття: конференція

План

І. Початок окупації Іванківщини

ІІ. Спогади жителів про період окупації

ІІІ. Гірка доля євреїв Іванківщини

IV. Підпілля Іванківщини

V. Героїчний подвиг жінок-підпільниць Іванківщини

VІ. Наші земляки –  Герої Радянського Союзу

 

Вступне слово вчителя

1941 рік, червень, суботній вечір. Червень – найчарівніша пора в Україні. Від вечірньої до ранкової зорі – 5 годин. Зорі майже не згасають. Усе у красі і силі. Розквітають сади і луки, з поля долинає п’янкий аромат скошеної трави.

Мільйонам людей назавжди врізався в пам'ять перший день Великої Вітчизняної війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

О 3 годині 15 хв. ранку фашистська Німеччина напала на Радянський Союз.

18 грудня 1940 року А.Гітлер підписав директиву № 21 – план «Барбаросса», відповідно до якого війна на сході мала розпочатися відразу після весняного бездоріжжя і закінчитися до настання зимових холодів, тобто протягом травня-листопада 1941 року. За цим планом наступ вівся трьома групами армій, кожна з яких мала своє завдання і напрям дій: «Північ» - на Ленінград, «Центр» - На Мінськ і Москву, «Південь» - на Київ і далі на південь по Дніпру.

22 липня 1942 р. радянські війська залишили м. Свердловськ Ворошиловградської області, після чого вся те­риторія України виявилась окупованою німецько-фашистськими військами.

За перші п'ять місяців війни Німеччина та її союзники окупували Прибалтику, Білорусь, Молдову, майже всю Україну, в тому числі частину Донбасу і Криму, а також західні області Росії. Територія, захоплена воро­гом, становила понад 55 млн. кв. км. До війни на ній проживало 74,5 млн. душ.

Протягом одного року німецькі війська та їх союзники окупували територію України. Після нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз величезні території були окуповані. Загарбникам уже в 1941 р. відійшла територія України з населенням близько 42 мільйонів чоловік. На ній загарбники встановили "Новий порядок". Окупаційна політика здійснювалась згідно плану "Ост". За цим планом Україна розглядалась як "лебенсраум" - життєвий простір для німецького народу. Призначенням України було постачання продуктів та сировини "новій Європі". Народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню. Та частина, що залишалась, перетворювалась на рабів. Після завершення війни на захоплені землі передбачалось переселити 8-9 млн. німецьких колоністів.

Виступ І.

1. НАЦИСТСЬКИЙ "НОВИЙ ПОРЯДОК":

 На власній території українці перетворювалися на людей "третього ґатунку".

 На окупованих територіях було заборонено всяку політичну діяльність і політичні партії. Нещадно вини­щувалися комуністи і комсомольці.

 Протягом 103 тижнів окупації кожного вівторка і п'ятниці у Бабиному Яру в Києві розстрілювали людей різних національностей: українців, євреїв, росіян, циган та ін. Жертвами масових розстрілів у Києві стали 195 тис. осіб, у Рівному — 99 тис., сотні тисяч були знищені у Вінниці.

 Процес винищення єврейського населення отримав назву Голокост.

У перші місяці окупації жертвами нацистів стали 850 тис. євреїв (усього за роки війни загинуло 1,4 млн. євреїв). До­тепер відомо 248 місць їх масового знищення: Янівський табір у Львові, Жандармська балка у Дніпропетровську, Дробицький Яр у Харкові та ін.

 Під час проведення каральних заходів було знищено 256 сіл, зокрема 97 — на Волині, 32 — на Житомир­щині, в Сумській та Чернігівській областях — по 21 селу, в Київській — 17, в інших 20 областях — разом 68 сіл, а такі з них, як Ряски на Київщині, Кортеліси, Дубове, Окурівка та багато інших сіл на Волині було вщент спалено.

 Всього в Україні було вбито й закатовано 3,9 млн. цивільного населення, 1,3 млн. військовополонених. 180 концентраційних таборів, створених в Україні, стали страхітливими "фабриками смерті". Українські в'язні ут­римувалися також у 26 таборах на території Європи.

 До Німеччини вивозили устаткування, сировину, мета­ли, продовольство, твори мистецтва (вивезено 40 тис. найцінніших творів мистецтва, історичних реліквій та колекцій) і навіть родючі українські чорноземи.

 Для забезпечення безперебійного вивезення продоволь­ства з України (на неї припадало 85% продовольства, вивезеного до Німеччини з окупованої частини СРСР) Гітлер зберіг у видозміненій формі колгоспи. Завдяки цьому, а також небаченій жорстокості, лише за 1943-1944 рр. до Німеччини було вивезено 9 млн. тонн зерна, 622 тис. тонн м'яса, 950 тис. тонн олії, 108 тис. тонн масла тощо, для перевезення яких було використано 1418 тис. вагонів.

 На роботу до Німеччини було вивезено з України 2,4 млн. чоловіків і жінок, переважно молоді.

 Найбільші промислові підприємства оголошувалися власністю Німеччини та були переділені між німецькими економічними магнатами. На селянські двори наклада­лося 12 різних податків.

 Окупаційні  власті  прагнули  налагодити  роботу підприємств, електростанцій, залізниць. Запроваджувала­ся обов'язкова трудова повинність. Робочий день тривав 12-14 годин, заробітна платня була мізерною.

 Каральними органами окупаційних властей були:

·                          Гестапо — державна таємна поліція,

·                          СС — озброєні загони націонал-соціалістичної партії Німеччини,

·                          СД — служба безпеки.

На захопленій території створювалися окупаційна воєнна і цивільні адміністрації, допоміжні адміністрації з представників місцевого населення, які співробітничали з фашистами. Створювалися міські управи на чолі з бур­гомістрами, волосні управи на чолі зі старшинами, сільські старости, допоміжна поліція.

Окупанти фактично ліквідували саме поняття "Україна", розчленувавши її територію на три частини. Західноукраїнські землі під назвою "дистрикт Галичина" відійшли до генерал-губернаторства, створеного на території Польщі.

Румунії були передані південні райони під назвою "Трансністрія". Решта території відносилась до рейхскомісаріату "Україна" на чолі з катом українського народу Е. Кохом

Спеціальні підрозділи здійснювали політику геноциду. В Україні з'явилися гетто та концентраційні табори. Проводились масові розстріли військовополонених та мирного населення. У містах штучно створювався масовий голод. На українських землях фашистами було закатовано понад 5 млн. чол. мирного населення, на каторжні роботи до Німеччини вивезено майже 2,5 млн. молоді.

У величезних масштабах відбувалось економічне пограбування України. До березня 1943 р. в Німеччину було вивезено близько 6 млн. тонн пшениці, 1,4 млн. тонн картоплі, 3 млн. голів худоби, тисячі тонн масла і цукру. Крім продовольчих ресурсів, вивозились устаткування заводів і фабрик, рухомий склад , залізниць, сировина, матеріали і навіть чорнозем та фруктові дерева.

У жовтні 1944 радянські війська визволили територію України. Останній населений пункт УРСР в її довоєнних межах - село Лавочне Дрогобицької області - німці залишили 8 жовтня 1944 р., а Закарпаття було повністю очищене від окупантів 28 жовтня 1944 р.

 Україна зробила великий внесок у спільну боротьбу проти Німеччини та її союзників. У лавах Червоної армії було 6 млн. українців, кожний другий з них заги­нув на фронтах війни, а кожен другий із тих, хто зали­шився живим, став довічним інвалідом.

 Україна стала епіцентром європейського театру воєнних дій. На її землях з 22 червня 1941 р. і до визволення 28 жовтня 1944 р. радянськими військами було проведе­но 29 стратегічних і фронтових оборонних і наступаль­них операцій (всього було 76). На українському театрі воєнних дій в 1941-1944 рр. було зосереджено від 57,1 до 76,6% загальної кількості дивізій ворога, з яких на території України було розгромлено 60,6%.

 Український народ дав Збройним силам понад 300 пол­ководців і воєначальників. Із 15 фронтів 8 очолювалися маршалами та генералами українцями з походження. Найвидатніші з них — А. Єременко, Р. Малиновський, М. Ватутін, І. Черняхівський, П. Рибалко, К. Москаленко.

 Ратний подвиг багатьох українців відзначений найвищи­ми нагородами: 2072 удостоєні звання Героя Радянського Союзу, зі 115 двічі Героїв Радянського Союзу —' 32 українці. Український герой неба — льотчик І. Кожедуб дістав це звання тричі. За час війни він здійснив 830 бойових вильотів, брав участь у 120 повітряних боях та особисто збив 62 ворожі літаки.

 Із 7 млн. орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам Червоної армії, 2,5 млн. отримали жителі України.

 Воїни-українці та уродженці України вписали безсмерт­ний подвиг в історію війни. 52 українці спрямували свої охоплені вогнем літаки на ворожі позиції. З-поміж учасників повітряних таранів — 55 льотчиків з України, 25 українських воїнів закрили своїм тілом амбра­зуру ворожих дотів.

 У діючій армії працювало 16 тис. лікарів з України.

 120 тис. українців брали участь у війні в складі військ США, Канади, Франції, польських та чехословацьких формувань.

 Українські емігранти США і Канади у 1944-1945 рр. надали допомогу для лікарень і дитбудинків України на суму 600 тис. Доларів

Майже 65 років тому, 9 травня 1945 року закінчилась Велика Вітчизняна війна. Полум'я Другої світової, складовою частиною якої була Велика Вітчизняна війна, палахкотіло цілих шість років. У вир цієї трагедії було втягнуто 61 державу. Битви йшли на території 40 країн Європи, Азії та Африки, на неосяжних морських і океанських просторах. Армії воюючих сторін нараховували понад 110 мільйонів чоловік. Війна забрала більше 55 мільйонів людей.

Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Я знаю, що пройдуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття, але я впевнена, залишиться пам’ять про них, про їхні подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну, яка забрала життя мільйонів людей, принесла лихо і горе на нашу українську землю. І від нас усіх залежить, щоб це залишилося у пам’яті наступних поколінь. Бо без пам’яті немає майбутнього

Учитель. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами обернулись для жителів Іванківщини дні окупації.

 Мільйони людей в усьому світі знають про звіряче обличчя фашизму з книг, документальних та художніх фільмів. Все менше залишається тих, хто пам'ятає злочини фашистів зі свого трагічного досвіду. Пам'ять – це той голос історії, який ми повинні слухати щодня для усіх поколінь, як голос правди про Велику Вітчизняну війну. Жителі Іванкова та району пам’ятають ті страшні дні.

Повністю розробку конференції можна викачати з сервера

 

Категорія: Методичні розробки | Додав: Liudmila86
Переглядів: 264 | Завантажень: 79 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: